Меморіал пам'яті жертв голодоморів
Руслан НОВАКОВИЧ
Остання Паска
Григір довго лежав з розплющеними очима і дивився в стелю. Потім підвівся і сів на лаві. На столі лежала дошка. Це була заготовка для ікони. На білому левкасі вже видні обриси Бога.
На початку 1990-х він уперше приїхав в Україну, потім ще раз. Інтерес він викликав неабиякий. Інтерв’ю письменниці й журналістки Наталії Дзюбенко стало доленосним: Мейс одружився і залишився в Україні. Він займався наукою і викладав у Києво-Могилянській академії, працював в англійськомовному дайджесті газети «День», багато писав.
1933 рік: напрямок — не відомий, доля — відома
Сумчанинові Олексієві Столбіну 91-й рік. Наприкінці 20-х минулого століття разом із матір’ю і сестрою Марією він переїхав на залізничну станцію Грузьке. Там їх і застав страшний голодомор-33. Ветеран у деталях пам’ятає ті жахіття. Ось його спомини.
З початком Перебудови ця тема дедалі більше висвітлюється і в Україні.
Президент України Л.КУЧМА 26 листопада 1998 року N 1310/98 підписав Указ "Про встановлення Дня пам"яті жертв голодоморів", який відзначати щороку у четверту суботу листопада.
Глава держави доручив уряду, серед іншого, „забезпечити здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства”.